Моїй дівчині, мрії,моєму коханню.
Подивись на мене!!! Зазирни в мої очі! Скажи що вони зовсім тобі не потрібні... Не чекай, просто іди.
Так, можливо ти мені потрібна, але навіщо? І десь там, у закутках своєї душі я розумію, що ти підеш і я не буду тебе зупиняти, і ти не будеш мені пояснювати... Я просив тебе мовчати, і ти навчилась кохати мене мовчки... Я ніколи не бачив твоїх сліз, страждань. Лишень нестримне бажання, кожного разу все сильніше, кожного разу надто палке і справжнє. Я відчував як ти затримуєш подих в моїх обіймах, як жадібно ковтаєш запах, заплющуєш очі. І ніколи я не казав, що кохатиму тебе все життя, ніколи не обіцяв бути вірним... Але все в тобі змушувало мене мріяти. Ми такі різні але водночас такі однакові. Твоя посмішка; чомусь постійно на твоєму обличчі була посмішка, навіть тоді, коли ти намагалась розізлитись на мене. Вічне бажання щось довести. Здавалось ти все життя за щось будеш боротись і ніколи, навіть на мить, ти не вагалась в своїх забаганках. Дівчина боротьба, але така ніжна, така тендітна, така вічно моя...
Я ніколи не замислювався чого тобі коштує та казка, яку ти створила для мене. Але дякую! Моя дівчина, моя мрія... Ти так непомітно вислизаєш з моїх обіймів, кожен день, кожну годину, кожен раз коли я тебе пригортаю до себе. Я нічого не помічаю, а можливо просто не хочу помічати як виштовхую тебе зі свого життя. Тебе, ту яка солодко спить в моїх обіймах, ту котра вміє забувати про весь світ, згорнувшись як маленьке кошеня.
Неважливо що буде завтра, післязавтра... Але я точно знаю, що навіть в 70 років я буду пам’ятати тебе, моя мрія. Можливо я пожалкую що не зупинив тебе, що так просто відпустив і не повірив в наше кохання. А можливо і ні. Але я точно знаю, що ніколи в житті я не забуду твоєї посмішки, твоїх обіймів і твого палкого кохання. Ніколи не забуду весь світ в очах однієї людини.
І кожного разу коли в повітрі ледь застигне п’янкий аромат лаванди я буду згадувати нашу першу ніч... Кожного разу, коли несподівано торкатимусь шовкової сукні своєї дружини я буду згадувати яка ти на дотик...
Тепер коли тебе немає поруч, коли ти вже не повернешся, я хочу сказати... Ти моє кохання... незвичне, несподіване, містичне і мабуть справжнє... Якщо колись ти зможеш вибачити мене за мою байдужість, за нерішучість відповісти тобі... пробач!
Вічно твій...
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.