Мати говорила тобі: "Вася, іди обережніше, там біля під'їзду якісь хлопці". Вчителі в школі повторювали: "Якщо бачиш компанію з кількох чоловік, перейди на іншу сторону". Тебе вчили, що не можна дивитися в очі. Це може когось розлютити. Тебе можуть вдарити. Побити. Покалічити.

Забруднити. Ще тоді, 15 років тому, тебе навчили боятися. Ти виріс боягузом, і вважаєш це нормальним. Тому що тебе оточують такі ж самі боягузи. Тебе вдарять, а ти втечеш, намочивши при цьому штани.

Тобі забороняли носити ніж. Тобі говорили, що тебе поранять своєю ж зброєю. А якщо ти, не дай Боже, кого-небудь зачепиш, тебе піймають і посадять. У тебе будуть проблеми. Разом з істеричними завиваннями старших ти увібрав головну мораль свого жалюгідного життя: іди від проблем. Ховайся, тікай, оглядайся по сторонах. Головне, не потрап у міліцію. Головне, не вилети зі школи. Коли ти зіштовхуєшся із проблемою, у тебе підкошуються ноги. Коли ти чуєш про проблеми інших, ти смієшся. І разом з тим тремтиш.

Тебе вчили поважати і слухатися старших. А старші у цей час глушили дешеве вино, лихословили й мріяли про нову машину та балкон на дачі. Ти увібрав ці цілі в себе. Тільки мізків у тебе ще менше, ніж у них, а амбіцій - у рази більше. На цій підставі ти вважаєш себе високодуховною особистістю? Ти чмо, а не особистість. Боягузливе безпомічне чмо.

Тебе з дитинства вчили, що твій народ - це ніщо, і ти повинен жити винятково для себе. Для квартири, машини й балкона на дачі. Так ти забув про своїх ближніх, про свою кров. Ти нехтуєш власний народ, хоча сам є його частиною. Ти баклажан, що зріє на полі серед мільйонів точно таких же овочів.

Потім ти виріс, і став програмістом або менеджером. Ти сидиш в офісі та одержуєш свої 1000 баксів. Батьки тобою пишаються. Але що ти будеш робити, коли прийде час захищати свою родину? Що ти зробиш, коли до твоєї дружини полізе нахабний "джигіт"? Накладеш у штани? Що ти зробиш, коли твого сина поб'ють кавказці? Скажеш йому, щоб обходив стороною небезпечний двір? Звернешся в міліцію, яка над тобою тільки посміється?

Що ти зробиш, коли в пенсіонерів віднімуть останні пільги? Коли ціни за послуги ЖКГ скакнуть у два рази? Коли довідаєшся, що за минулий рік в Україну в'їхало більше мільйона мігрантів, у той час як українців стало на мільйон менше? Тебе це не буде хвилювати. Ти заробляєш досить, щоб платити за квартиру, а те, що для мільйонів твоїх співвітчизників це серйозний удар, тобі не цікаво.
Так ти проживеш все життя. Якщо пощастить, заробиш на квартиру і виховаєш своїх дітей так, як колись виховали тебе. А тим часом від систем освіти і охорони здоров'я, і так дихаючих на ладан, не залишиться нічого. Країну заселять орди азіатів, а твоя дитина буде ізгоєм у класі, що складається з Магомедів, Ібрагимів і Самвелів. Коли до тебе це дійде, буде пізно. Ти будеш винити у всьому "владу", але ти не зробиш нічого, щоб зупинити це свавілля. Просто ти станеш частіше оглядатися по сторонах, але будеш терпіти. Тому що ти боїшся сісти у в'язницю, навіть одержати синець під оком ти боїшся. "Клієнти на роботі не зрозуміють".

Тебе з дитинства ростили на забій. І ти виріс самовдоволеним безпомічним овочем. Твій кінець вирішений: або ти згниєш на грядці, або тебе з'їдять. Третього не дано.

Переклад на українську за матеріалами B&H